Коли одружився старший син, бабуся залишила йому свою однокімнатну квартиру, а сама переїхала до мене в двокімнатну. Спочатку старший син був задоволений, але зараз хоче переїхати в нашу двокімнатну квартиру, та молодший син, який живе зі мною, проти. — Стрічка новин

Коли одружився старший син, бабуся залишила йому свою однокімнатну квартиру, а сама переїхала до мене в двокімнатну. Спочатку старший син був задоволений, але зараз хоче переїхати в нашу двокімнатну квартиру, та молодший син, який живе зі мною, проти.

– Я впевнена, що у всьому винні ці квартири! Може, якби їх не було, все було б по іншому, – каже 55-річна Марина сусідці, – і не було б зайвих непорозумінь у синів між собою і до мене по-іншому б ставилися.

Сусідка, Віра кілька років тому, переїхала до них у будинок, і жінки здружилися. Віра жила одна, і Марина майже одна, син з невісткою з нею майже не розмовляли, ось і коротала вона вечори у сусідки.

Advertisement

– У тебе нічого ділити, так всі діти до тебе у свята приїжджають, місця, напевно, на всіх не вистачає, між собою дружні, а ми, я вже забула, коли і збиралися разом, – сказала Марина і замовкла.

Почала згадувати, як спочатку не стало її чоловіка, а потім і матері. Молода медсестра Марина познайомилася з Олександром років тридцять тому. Простий роботяга з заводу, відразу їй сподобався, як тільки увійшов кабінет, та й він звернув увагу на молоду дівчину.

Advertisement

Олександр був старший за Марину майже на десть років, але це не завадило їм полюбити один одного. Вони одружилися, довго жили з мамою Марини, у звичайній однокімнатній квартирці. Мама, розуміючи молодь, поступилася їм кімнатою, а сама тулилася в кухні, на розкладачці. Сюди ж до мами, сина старшого принесли, і нічого, жили якось, уживалися, особливо не було непорозумінь, поважали один одного.

Коли через три роки Марина чекала другу дитину, їм квартиру дали, двокімнатну, світлу, простору, натішитися не могли. Велику кімнату відразу виділили дітям, їм займатися простір потрібен, взагалі, для синів нічого не шкодували. Олександр сам виріс у багатодітній родині, наголодувався. Марина теж особливо розкоші не бачила, ось і старалися, щоб синам тільки краще дісталося. Собі відмовляли, аби дітям все було.

Чоловіка Марини рано не стало. Старший син тільки школу закінчив, поступив в університет, а молодший ще в школі вчився. Далі вже Марина одна виховувала, себе не шкодувала працювала, щоб синам освіту дати, щоб в люди вибилися.

Старший син одружився, коли молодший в армію пішов, наречену до матері привів, виявилося, що скоро у них буде дитина. Стали жити вони в кімнаті у брата.

Марина розуміла, що не справа це, молодший Андрійко повернеться, а йому жити ніде, але що робити, придумати не могла. Мама підказала, мовляв, давай, молоді з дитиною до мене переїдуть, хоч і невелика квартира, та окрема, їм краще буде, а ми з тобою як-небудь в кімнаті проживемо, чи багато мені треба, та й недовго залишилося…

Так і зробили, начебто всім добре, молодший син у своїй кімнаті, вони з мамою в іншій, так навіть краще стало, за мамою догляд потрібен, не наїздишся, на інший кінець міста. Та й старший Володимир повеселішав, на радощах повідомили, що другу дитину чекають, знову їм місця мало стало. Після того, як не стало бабусі, натякати стали, чи не хоче мама з братом в однокімнатній квартирі пожити, адже у них сім’я велика.

На основі цього і виникло велике непорозуміння. Не встигла Марина щось придумати, як Андрій, молодший, наречену привів. Знову нова людина, знову звикати, та й дівчинка з норовом попалася. Якщо зі старшою невісткою, хоч якийсь мир був, до цієї сварки через квартиру, то з цією, відразу не заладилося.

Син ображатися почав, не інакше з подачі невістки, що старшому квартира дісталася, а йому тільки кімната, та ще й з матір’ю на додачу. Важко було Марині, начебто стараєшся для дітей, а їм все мало. Брати один з одним не розмовляють, на матір ображаються.

– Так я навіть, якщо сама кудись піду з цієї квартири, так вони ж мирно не зможуть все поділити, – скаржилася Марина, – знаєш, як важко жити, знаючи, що чекають вони не дочекаються, коли я квартиру звільню, молодша невістка ходить попри мене, ніби докоряє, що я тут місце займаю, у власній квартирі.

– Справді, ситуація у тебе – не позаздриш, хоча, може, у мене б ще гірше було. Добре, чоловік, Царство йому небесне, про все подбав, а то, теж не знаю, де б я була, у мене троє дітей, – сказала Віра.

– І що він зробив, невже квартирами забезпечив всіх, – здивувалася Марина.

– Я не завжди тут жила, – почала розповідь Віра. – Була у нас хороша трикімнатна квартира в центрі. Чоловік завжди казав мені, як діти сім’ями почнуть обзаводитися, щоб я цю квартиру продавала, собі маленьку купила, а решту грошей порівну між ними поділила, ось і буде їм спадок…

– Мені ця ідея не дуже подобалася, бо любила я свою квартиру. Важко було, звичайно, з насидженого місця зніматися, все наважитися не могла, але сама розуміла, треба зробити, як чоловік велів.

Дочка заміж раніше за всіх вискочила, до чоловіка переїхала, гроші вони, порадившись з чоловіком, в будівництво дачі вклали. Син старший, як одружитися придумав, йому гроші для квартири в нагоді, молодший довго зі мною жив, та ти його бачила, напевно, все говорив, що одружуватися не збирається, зі мною жити буде.

Так і він ось недавно дружину свою майбутню зустрів, квартиру теж думають купувати.

Ось так і ніхто не ображений, і дітям допомогла, і сама залишилася з власним кутом. Ось і живемо дружно, діти ще мені допомагають, якщо треба… А якщо б я не продала ту квартиру, так теж би, напевно, як у тебе було…

– Я теж би що-небудь продала, та куди ж синів, виганяти що чи? Йти мені нікуди, так і живу, не знаючи, як дітей помирити – зітхнула Марина.

Advertisement

Advertisement

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *