“Розлученка” вирішила купити будинок у селі зі старою бабусею — Стрічка новин

“Розлученка” вирішила купити будинок у селі зі старою бабусею

Віра нагодувала і поклала спати своїх дітей. Потім прибрала в кухні й втомлено сіла на диван. Вона вже не плакала, тільки серце нестерпно стискалося від туги й образи на чоловіка, який кинув її з трьома дітьми, а сам пішов до багатої коханки, своєї начальниці, хоч вона і була старшою за нього майже на десять років.

– Як? Чому ти йдеш? – кричала Віра до Анатолія — А як же ми з дітьми?

Advertisement

– Нічого, виживеш. Ти ж на них гроші якісь отримуєш і ось і користуйся, а я з тобою жити більше не хочу. Ти подивись на кого ти перетворилася! Дивитися огидно! Не те, що в одне ліжко лягати. Маєш вигляд колгоспниці!

– Тобі огидно? А хто наполягав на тому, щоб я народжувала? Хто говорив про те, що це наш шанс вилізти зі злиднів? Хто хотів іпотеку брати? Раніше ти був задоволений і не думав, як мені виховувати трьох маленьких дітей. Ти ж весь час на роботі був, а я одна крутилася, як дзиґа. Тут знаєш не до манікюрів і салонів краси.

Advertisement

– Я працював, а ось ти за все життя палець об палець не вдарила. Сидиш у мене на шиї, ще й цих спиногризів на мене повісила, а я молодий! Я жити хочу!

– А я не хочу? Як ти можеш так говорити про наших дітей?

– Та мені по барабану! Я говорю те, що думаю. Вони дістали мене вічними криками, постійними застудами й нескінченним бардаком! І взагалі, Надя в сто раз краща за тебе!

– Ну, звичайно, а ще вона багатша!

– Так, багатше, я втомився від вічних злиднів! А ну, спробуй прогодувати стільки ротів! Все, досить! Дістала ти мене зі своїм ниттям!

Він пішов, не обернувшись і грюкнувши дверима. Віра залишилася одна з трьома дітьми, з яких молодшому було півтора року, а старшому ще не виповнилося 5 років.

Кілька днів вона була просто сама не своя, а потім вирішила, що часу сумувати у неї немає і треба щось робити. Віра відкрила оголошення і стала вивчати пропозиції по нерухомості їй хотілося знайти якийсь зубожілий будиночок в селі або в передмісті, бо орендувати міську квартиру їй було не по кишені. Хоч і не відразу, але таке оголошення їй попалося. Віра зателефонувала за вказаним номером і з подивом дізналася, що будинок продається так дешево тільки тому, що разом з ним продається і бабуся, що ньому живе.

– Як це? – не зрозуміла Віра.

– Все просто — відповів їй телефоном неприємний жіночий голос — з близької рідні мого покійного чоловіка тільки вона і залишилася. Схоже, Бог про неї забув, чи зібралася рекорди ставити серед довгожителів. Я заміж виходжу, не тягнути ж мені її з собою в місто, а вам теж вигідно: вона помре і весь будинок ваш буде, а мені як раз гроші від продажу будинку знадобляться, втім я не вмовляю вас. Ви не перша мені дзвоните, а значить я його обов’язково продам.

Віра злякалася, але все одно домовилася про зустріч. Ціна була дуже низька, і це підходило для багатодітної небагатої жінки. Людмила, вже не молода невістка старої Анфіси Іллівни, Вірі не сподобалася.

Вона була злою і нестриманою та язикатою, тому Віра з полегшенням зітхнула, коли угода була підписана і жінка поїхала, залишивши нову власницю у будинку зі своєю старою родичкою

youtube.com

– Ти, донька, не хвилюйся — сказала до Віри стара Анфіса. — Я тихо живу, нікому не заважаю. Кімнатка у мене своя. ти мене навіть не чутимеш. Але ось про що я тебе попрошу: ти вже готуй їжу і на мене. А на продукти я тобі даватиму з пенсії, і за готовку також. Згідна?

– Згідна, тепер ми з вами в одному човні, — Віра полегшено зітхнула і посміхнулася. Здається, вона прекрасно уживеться з цієї милою бабусею.

Так і вийшло, тиха і скромна старенька швидко стала для Віри рідною. Вони часто й подовгу розмовляли, Віра розповідала про себе, а Анфіса про своє важке життя.

– Я, дівчинко, спадкова дворянка. Так, мій рід йде від Івана Дмитровича Осташева, ромського купця, вітка від його молодшого сина Миколая. Ось кому сказати, то не повірять. Та тільки їх розкіш до нас, їх останніх нащадків, не дійшла. За те і репресій, і гонінь було, хоч відбавляй, приховували ми довго своє прізвище. Так-то я, по нашій лінії, остання залишилася. Чоловіка поховала ще в молодості, син теж давно помер. От Гріша на цій змії, Людці, одружився. Вона його дитину носила, завагітніла, але мій син потонув. Взимку пішов на зимову переправу через річку й під лід провалився. А Люда, як дізналася, що вдовою стала, то швидко аборт зробила, а мені заявила, що з причепом нікому не буде потрібна. Ось так то наш рід і перервався. Доля така…

– Бабусю, я ось своїх народила, від жодного не відмовилася, а тепер чоловік кинув, не потрібні йому стали. Нову собі жінку знайшов! Ну, та Бог з ними… – похитала головою Віра — І без них ми проживемо, правда, Анфіса Іллівна?

– Звичайно, Дай Боже тобі здоров’я і щастя. Я за твою доброту тобі відплачу, молитися за тебе буду і щастя обов’язково знайде тебе і твоїх дітей.

Йшов час. Старший син Віри прийшов додому з маленькою дівчинкою, його ровесницею, вона плакала, притискаючи до себе відірвану оборку сукні, й маленьке цуценя.

– Що трапилося? – запитала віра, здивувавшись такій гості.

youtube.com

– Мамо, я у дворі грався, дивлюся дівчисько біжить, а за нею собаки! Я схопив палицю і на них, а потім вона до нас забігла. Її Лізкою звуть! – пояснив Митя.

– Ну, не Лізка, а Ліза — присіла перед дівчинкою Віра. — Ну. що ти, крихітка, злякалася?

– Так, дуже!

– Де ти живеш? Де твої батьки?

– Я з татом живу, його Ванею звуть, він агроном, а мами немає. Тато пішов у справах. Я гралася з Бімом, а він втік на вулицю — квапливо стала пояснювати Ліза, витираючи сльози — А на нього собаки кинулися, він побіг, а я за ним… вони за мною, і тут ваш Митя мене врятував! – Віра посміхнулася

– Ну, ось і добре! Молодець, синок! А тепер, Лізо, давай я тебе переодягну, і ви підете на кухню, а там пообідаєте. У мене як раз готові котлети й плов, а я поки доводу до ладу твою сукню, щоб тато не лаяв!

– Спасибі! А Біма можна погодувати?

– Ну звичайно!

З сукнею Віра впоралася швидко і пішла в кімнату Анфіси

– Бабусю, а ви не знаєте де живе цей агроном Іван?

– Ванічка? Знаю! На сусідні вулиці за рогом у нього будинок з червоної цегли.

– А що ж сталося?

Віра розповіла й Анфіса похитала головою: “Ось біда-то яка йому з цією непосидою! Ваня дуже хороший, а ось же Таня у нього була недолуга, а любив він її без пам’яті! Тільки вона за нього вийшла, щоб своєму міському залицяльникові помститися. От “поматросив” він її й кинув.  А Ваня підібрав, всі капризи терпів, а коли вона завагітніла і дочку йому народила, то на сьомому небі від щастя був. Та тільки недовго, Танька знову з колишнім загуляла і в місто втекла, кинувши чоловіка і дочку. Там вона від того завагітніла, сподівалася прив’язати його до себе, а він одруженим виявився. В загальному знову в село повернулася Танька, а Ваня і прийняв, а через три дні вона пішла на ставок і втопилася, записку тільки Вані залишила, мовляв не тебе все життя любила і жити без того, іншого, не можу. Ось і все”.

youtube.com

– Кошмар то який, — жахнулася віра — А ви звідки це знаєте?

– Мила, ми ж в селі живемо, а тут всі один про одного все знають. Та й Людка моя перша пліткарка була. Все, як сорока, на хвості носила. Ось я і чула. — Віра похитала головою.

Заглянула на кухню, переконалася, що діти спокійно обідають і поспішила на вулицю. Її потрібно було знайти Івана та сказати йому що з його дочкою все добре.

Так трапилось, що ледь повернула за ріг, зіткнулася з чоловіком, що біг вулицею.

– Ви Іван? – покликала його Віра.

– Так.

 Ваша Ліза у нас, не хвилюйтеся, все добре! – поспішила заспокоїти його Віра і розповіла, як його дочка потрапила до неї в гості!

– Ходімо до нас, я пиріг спекла, пригощу вас потім дочку заберете. Мене, до речі, Віра звуть.

– Спасибі вам, Віра. Я її ніколи одну не залишаю, а тут подзвонили з контори, терміново підписати документи. Сусідки, яка іноді за нею приглядає вдома не було, ось я і подумав, що якщо відлучуся на кілька хвилин, то нічого не трапиться. І ось, бачите, помилився.

З цього дня Віра й Іван подружилися тепер вони часто проводили час разом. Поступово їх відносини стали розвиватися і вони не встигли помітити, як полюбили один одного, а пізніше вирішили одружитися. Сім’я у них вийшла дружна і міцна і всі в селищі заздрили, дивлячись на їх щасливе життя.

Виховували Віра й Іван чотирьох діток, і все було їм під силу. Пройшло п’ять років, Анфіса все частіше не підіймалася з ліжка, і хоч Віра дбала про неї, як про рідну, врятувати стареньку не змогла, мабуть, час прийшов. 100 років днями виповнилося, як-не-як перед смертю Анфіса покликала Віру до себе і слабкою рукою показала на стіл.

– Я вмираю, донечка. Ні почекай, не плач. Я дуже стара і втомилася жити. Мені пора до мого чоловіка, синочка й онука. Спасибі тобі за те, що ти й твоя сім’я скрасили мою старість. Я ж думала, що Людка мене зі світу зживе, або в притулок віддасть, а тут ось Бог тебе послав!

– Ну що ви, бабуся..

youtube.com

– Не перебивай, постривай. Пам’ятаєш, я тобі розповідала, що я спадкова дворянка? Це дійсно так, але є у мене таємниця, про яку ніхто не знав. Я хотіла її в могилу нести. Але тебе шкода, у тебе ж дітей троє, а ще Ваніна дочка на тобі. Вам гроші потрібні. У загальному, від моєї бабці мені дісталися коштовності, та я рідко що звідти брала, тільки, коли зовсім туго доводилося та ще на похорон сина. Отже, там в підвалі, під полицями, є настил, третю дошку підніми й все побачиш. Щастя тобі, донечко!

Віра притиснула руку до рота і похитала головою.

– Бабусю, так ви могли в кращих лікарнях лікуватися!

– Та що ти, доню, скільки мені років, а лікуйся НЕ лікуйся, помирати треба, а ти живи, дитинко, тобі це знадобиться.

Тієї ж ночі Анфіси Іллівни не стало. Віра гідно поховала бабусю. Справді в підвалі вона разом з Іваном знайшла бляшану коробку з коштовностями, й на похорон Анфіси продали деякі прикраси.

А потім, порадившись з Ванею, вирішили побудувати новий великий будинок. Минув рік. Один раз до Віри прийшла Людмила й ахнула.

– А я спочатку не повірила що бабка скарб тобі залишила, але до мене дійшли чутки, що ти розбагатіла. Он домище яке зробила! Ти повинна зі мною поділитися! Зрозуміла?

– Йди, Людмила, — тихо сказала Віра. — Я тобі нічого не винна, і ти сюди більше не приходь.

– У сенсі не приходь? Це гроші моєї сім’ї!

– Ти зрадила свою сім’ю! Зрадила пам’ять її сина, зробивши аборт і перервавши їх рід. Ти зрадила бабусю Анфісу, кинувши її на чужих людей і після цього ти хочеш, щоб я з тобою поділилася? Ні, ніяких скарбів НЕ було, і нічого мені Анфіса Іллівна не залишала. Зрозуміло тобі, Людочка?

– Що? Та, я в суд піду! – Людмила пішла, лаючись.

Віра дивилася їй услід і посміхалася: “що заслужила, те й отримала, бумеранг”. А ще через кілька днів Вірі подзвонив Толік: “Пробач мені, я нагулявся хочу до тебе й дітей. Ти ж мучишся з ними, я знаю, та й кому то потрібно з таким виводком”.

– Вибач, дорогий, але, крім тебе, на цьому світі є справжні чоловіки й один з них став моїм чоловіком, а дітей у нас вже четверо скоро буде 5, так що в нашій родині ти зайвий. Гуляй далі, якщо, звичайно, ти ще комусь потрібен!

джерело

Advertisement

Advertisement

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *