— Лесю, ну яке вінчання? Ми всього лише два роки разом, а одружені два місяці. Та і взагалі, ти ж знаєш, не дуже я вірю у все це, навіть в Бога не особливо вірю, — Леся, почувши це, відвернулася до вікна з очима, повними сліз — Стрічка новин

— Лесю, ну яке вінчання? Ми всього лише два роки разом, а одружені два місяці. Та і взагалі, ти ж знаєш, не дуже я вірю у все це, навіть в Бога не особливо вірю, — Леся, почувши це, відвернулася до вікна з очима, повними сліз

– Лесю, ну яке вінчання? Ми всього лише два роки разом, а одружені два місяці. Та і взагалі, ти ж знаєш, не дуже я вірю у все це, навіть в Бога не особливо вірю, – Леся, почувши це, відвернуласмя до вікна з очима, повними вологи.

Advertisement

Ну знаю я, що вона обіцяла бабусі жити лише у вінчаному шлюбі… У першу зустріч Леся вразила мене вродою і скромністю, від неї струменіли затишок і спокій, які були мені так потрібні.


До Лесі я зустрічався з дівчиною, разом ми були три роки, а потім Оксана пішла до іншого, сказавши, що ми з нею різні люди і більше не можемо бути разом. Оксана була моїм першим великим коханням, але я розумів, що вона занадто енергійна й безвідповідальна, щоб стати гарною дружиною.

Тому я попереживав і відпустив і ситуацію, і дівчину.

Майже рік я був сам, відновлювався, розпочав з другом свою справу.

А потім я через спільних друзів познайомився на одному святі з лесею. Дівчина вразила мене вродою і скромністю, від неї струменіли затишок і спокій, яких я так потребував.

Дівчину виховала бабуся, бо батьків забрала аварія, коли вона була маленькою. Леся навчалася на останньому курсі університету, коли ми познайомилися. жила у гуртожитку. Через два місяці після першої нашої зустрічі вона переїхала до мене, і мене влаштовував, як це зараз прийнято називати, такий цивільний шлюб. Ми прожили так два роки, за цей час пішла на небо і її бабуся, але я встиг познайомитися зі старенькою і сподобався їй. вона сама мені про це казала і благословила нас з Лесею.

Advertisement

І ось через деякий час леся почала наполягати на реєстрації офіційного шлюбу, гноворила, що її бабуся була проти такого спільного проживання. Я хотів ще трохи просто пожити, придивитися одне до одного, але довелося поступитися, щоб не втратити і цю дівчину.

Після скромного весілля, яке ми справили самі, без участі навіть моїх батьків, які живуть в іншому місті, пройшло всього два місяці. У першу нашу офіційну шлюбну ніч леся розповіла мені, що свого часу дала бабусі обіцянку жити лише у вінчаному шлюбі, що обов’язково повінчається зі своїм чоловіком.

Дня тепер не минає, щоб леся не підняла тему про те, що нам слід обвінчатися в церкві. Я ніколи не помічав, що вона дуже віруюча людина, хоча ходить на свята до храму, причащається іноді. А я взагалі від цього далекий, якщо чесно – і від віри, і від обрядів церковних. Тому всі ці розмови мені не дуже приємні.

Вчора знову відповів дружині:

– Лесю, ну яке вінчання? Ми всього лише два роки разом, а одружені й того два місяці. Та і взагалі, ти ж знаєш, не дуже я вірю у все це, навіть в Бога не особливо вірю, тому перестань поки що. Можливо, пройдуть роки, все у нас буде добре, народяться дітки, – тоді я може і дозріну до такого кроку. Але не зараз! Не можна такого робити без віри в душі! – Леся, почувши це, відвернуласмя до вікна з очима, повними вологи.

Advertisement

Ну знаю я, що вона обіцяла бабусі жити лише у вінчаному шлюбі… Але ж і моя думка, вважаю, важлива!

Хвилює мене в цьому всьму найбільше одне: що у нас з Лесеюз цього приводу виникають тепер постійні суперечки, образи. Я не хочу з цього починати сімейне життя, хочеться, щоб в родині були лад і порозуміння.

Але як переконати дружину зачекакти, пояснити, що я не готовий до такого кроку поки що, а можливо, і не буду готовий? А вона мені одне: я бабусі обіцяла…

Автор: Андрій

Advertisement

Advertisement

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *