Всі в школі сміялися з мене, адже я син простої прибиральниці, вчителька весь час кричала мені в спину, що я нічого не доб’юся. Пройшло 20 років і я провчив як своїх однокласників так і вчителів — Стрічка новин

Всі в школі сміялися з мене, адже я син простої прибиральниці, вчителька весь час кричала мені в спину, що я нічого не доб’юся. Пройшло 20 років і я провчив як своїх однокласників так і вчителів

Часто нам доводиться чути фразу, що батьків не вибирають і так воно і є.

Advertisement

Так вже склалось, що я виріс не в зовсім забеспеченій сім.ї.

Батька я свого не бачив, він покинув матір одрузу коли дізнався, що вона вагітна… Тому моїй мамі доводилосьпрацювати на двох роботах одночасно, щоб хоть якось поставити мене на ноги.

Повертаючись у дитинство буває дуже гірко, тому щодля інших дітей це прекрасний час, а я кожного дня думав якби помогти матері.

Вчився я в звичайній школі, вчився добре, старався хоть десь бути кращим.

Дуже любив математику, міг годинами просидіти за задачами.

Тим часом моя мама працювала в нашій школі, і я зовсім не соромився її, часто після уроків я допомагав мити їй підлогу.

Advertisement

Як вже можна зрозуміти грошей на дорогий одяг у нас не було,тому доводилось носити те,що передавали брати.

Однокласники часто насміхались з моєї мами і мене, іноді навіть кидали в мене мусором і заставляли все прибирати, місцями було дуже принизливо.

Та найбільше мене вражало ставлення моєї вчительки до мами, вона завжди дивилась на неї зверхньо і зневажливо.

Могла навіть кричати на неї, і доказувати що я виросту таким самим як і вона.

Коли я бачив це, а потім наглядав за картиною коли вчителька гарно розмовляє з багатими батьками в мене підходив ком в горлі.

Advertisement

І одного дня коли терпець увірвався я пообіцяв поставити цьому край.

Коли я перейшов у 11 клас я все менше і менше звертав уваги на думку вчителів і на те що говорять мої однокласники.

Щодня готуваввся до екзаменів, щоб поступити саме в той вуз який я хочу…

Ось пройшло 20 років і всі ми зібрались в дорогезному ресторані, на столі стояли найвишуканіші страви, запросили ми також і класну керівничку.

Коли всі вже розмітились по своїм місцям всім нетерпілось похвалитись хто ким працює, на якій посаді.

Коли дойшла черга до мене всі почали одразу насміхатись, так би мовити для чого його питати адже він 100% пішов по стопах своєї матері.

Тільки вони не очікували, що я скажу їм що являюсь власником цього ресторану в якому ми зібрались і що дуже радий пригостити їх всіх.

Після моїх слів найбільше мені запам.ятався вираз обличч моєї класної керінички, здавалось що в неї щелепа відпаде.

Я зовсім нікого не хочу осудити, я просто хочу донести до тих хто це зараз читає, що потрібно з малечку вчити своїх дітей людяності і толерантності, тоді наш світ стане набагато добрішим:)

Advertisement

Advertisement

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *